Чесно кажучи, я до останнього вірила, що війни не буде… Хоча вже на початку лютого у місті була напружена атмосфера. Всі переймались через можливий початок війни найближчим часом. Але я разом із рідними та друзями була налаштована оптимістично та рішуче, бо завжди перебувала у вирі проектів та робочих процесів. В такому щільному потоці роботи в кількох міжнародних проектів важно запідозрити, що таке варварство може відбутися у самому центрі європейського континенту. Але, на жаль, у ворога були свої плани.
Від розпачу до надії — один крок
24 лютого я мала їхати у Львів та брати участь на форумі івент індустрії України. Але, прокинувшись вранці і переглянувши новини, зрозуміла, що просто не хочу їхати з міста, адже тут можна бути корисним та допомагати.
Перші дні, звісно, були стресовими, як і в кожного: що робити, як далі жити? І ще купа подібних питань не йшли з голови. Але трохи постресувавши, вирішила, що маю щось все ж таки робити. І вже на початку березня я доєдналась до київського волонтерського штабу «Солом’янські котики». Що можу сказати — волонтерство зцілює. Це просто нереальна моральна підтримка, бо коли ти проводиш цілий день з командою однодумців і робиш реально корисні справи — це допомагає триматись і не опускати руки.
Звуки сирени, вибухів чи навіть обстрілів (під час найзапекліших боїв під Києвом) нас абсолютно не лякали. Бо ми щодня йшли до волонтерського штабу, розуміючи, що і для чого робимо. Завдяки волонтерській діяльності чимало людей і військових мали можливість отримувати таку необхідну допомогу.
А ще ми разом із чоловіком створили мобільну бригаду і перевіряли квартири, прибирали холодильники і навіть проводили рятувальні операції вазонів. Таким чином ми допомагали нашим друзям і знайомим, які мали виїхати з міста через військову агресію рф.
Волонтерство зцілює
Я вважаю, що мій досвід роботи івент-менеджером у агенції ARENA CS став мені у пригоді, адже волонтерство об’єднує чимало навичок професійного організатора подій:
- вміння комунікувати з різними людьми
- вміння швидко отримувати необхідну інформацію
- вибудовування чіткої структури і пріоритетів у роботі
- пошук і забезпечення логістики найнесподіваніших речей у стислі терміни
- а ще – мультизадачність та стресостійкість: без них тут нікуди.
Насправді мені подобається волонтерити. В тому є певний кайф: швидко відшукати критично важливі ліки чи отримати нові знання у військовій термінології. Здається, що складно, але отримуєш справжню насолоду, коли все ж таки досягаєш мети і знаєш, що приніс справжню користь.
Звісно війна — то стрес і 24 лютого довелося долучитися до десятків задач. Але найбільше я переживала про незавершені проекти: напередодні війни в мене почалися і проходили два багатоденні заходи, де брали участь учасники з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізьких областей. Частина з них перебували у Святогірську (Донецька область), а інша частина – у Рівному та Білій Церкві. Днями пекла для мене став період з 24 по 26 лютого, адже ситуація з транспортом змінювалась щохвилини, на територіях східних та південно-східних областей вже велись активні бойові дії… Від прийнятих рішень з логістики реально залежало життя людей. На щастя, всі успішно дістались своїх домівок, тому з цього питання можна було видихнути спокійно.
Ми всі маємо допомагати один одному
З початку війни я не виїжджала з Києва і надалі не планую його залишати. Ми живемо в історичний час, коли наша рідна Україна стає по-справжньому вільною і змінюється на краще. Вірю в нашу перемогу, бо інакше і бути не може. Вважаю, що в цей складний час кожен українець має робити свій внесок у добробут та перемогу рідної країни. Долучившись до команди Фонду Women’s Aid International, я допомагаю цивільному населенню покращувати якість життя і зберігати ментальне здоров’я та соціалізуватися в нових умовах.
Насправді кожен з нас може робити щось корисне, адже навіть із маленьких внесків кожного робляться по-справжньому великі добрі справи!
