Надія Лєдньова – громадська активістка, волонтерка.
Наш проєкт про освіту та розвиток впродовж життя. Є такий міжнародний формат – Університет третього віку. Він існує в більш ніж 70 країнах світу. Покликаний створити можливості для людей літнього віку вивчати нове та продовжувати активне життя та розвиток. У нашому Ірпені цей рух було започатковано при Університеті Державної Фіскальної служби України при Інституті інформаційних технологій. Студенти навчали людей літнього віку цифровій грамотності, також були інші курси, доступ до спортивної бази Університету.
Відбулася дуже успішна поїздка на європейські пенсіонерські спортивні ігри у Польщу. З‘ясувалося, що в Європі таке давно є, і навіть у нас багато міст вже долучились до цього руху. А ще з‘ясувалось, що це дуже актуально для людей літнього віку. Особливо для тих, хто живе в містах і далеко від дітей та онуків. Адміністраторкою проекту стала моя мама – громадська діячка та одна з найактивніших та найспортивніших пенсіонерів нашого міста, голова нашої громадської організації «Жіноча організація «Лада».
Пенсіонери з Ірпеня почали грати у петанк
У Європі піддивились гру в петанк – один з найкращих видів спорту, що підходить людям літнього віку. Звернулись до депутатів, закупили кулі, навчились грати, подали і виграли проект громадського бюджету «Майданчик для гри в петанк у парку». Адвокатували поширення руху на все місто, прийняття програми активного і здорового довголіття і мали успіх, домоглися щоб у бюджет міста заклали дві поїздки міської команди літніх спортсменів: одну на всеукраїнські щорічні змагання в Луцьк і одну в Європу, привернули увагу Федерації петанку України… Але це все було в кінці 2021-го. А на початку 2022-го сталась війна і все обнулилося. В країні та місті з‘явилися більш важливі питання. Багато людей виїхало з міста і з країни, включаючи всіх членів нашої організації, крім мене. Я, правда, теж врешті виїхала з Ірпеня, але недалеко – в Київ. Одразу після окупації кинулася волонтерити для міста, хотілося будь-яким чином долучитися до скорішого відновлення.
Університет третього віку під час повномасштабної війни
Одним з напрямів волонтерства була робота у шкільній їдальні – World Central Kitchen. Довгий час, поки в Ірпені відновлювали комунікації, люди ходили туди поїсти гарячої їжі. Мабуть, все місто там перебувало. Тож мене зустрічали всі пенсіонери, що були студентами Університету третього віку. І всі запитували: а що з нашим Університетом? Чи будемо займатись? Я зрозуміла, що ця спільнота їм потрібна і почала діяти. Звернулась до керівництва Університету фіскальної служби, але вони тільки розвели руками: «Які пенсіонери? Дивіться, скільки у нас руйнувань!».
Тобто, мені дали зрозуміти, що у пріоритеті – відбудова і відновлення функціонування Університету третього віку не на часі. Тому поміркувавши і зібравшись з думками, я винайшла вихід. Як волонтерка і дочка громадської діячки я мала багато контактів. Стала стукатись в усі двері і знайшла нам приміщення для зборів – міську бібліотеку, і різних волонтерів, які погодились проводити заняття з пенсіонерами. І сама проводила: я за освітою дошкільний педагог. Особливо вдалим виявилася співпраця з психологами, які вели групу психологічної підтримки. Я на власні очі бачила, що інструмент працює. В часи поголовної розгубленості наші пенсіонери навпаки ставали веселішими та згуртованішими.
Про тренінг «Комунікація з вразливими групами»
В цей час я побачила анонс тренінгу «Комунікація з вразливими групами» для волонтерів, які працюють з людьми літнього віку. Я зареєструвалась і потрапила в число учасників. Хочу сказати, що хоч мені було дуже далеко добиратись на Харківський масив, я з великим задоволенням провела цей час! В першу чергу ці заняття підтримали мене:) А ще я отримала багато нової інформації. Про те, що волонтерство має стандарти, наприклад. Про вікові особливості людей літнього віку. А ще багато ідей активностей, які я потім провела на Новорічному застіллі. За найкращий силует, створений з паперу без ножиць я навіть розіграла приз – піврічну підписку на журнал «Жінка».
А потім ми відновили тренування з петанку. І коли Федерація петанку України побачила, що ці невгамовні ірпінські пенсіонери з побитим житлом і мінімальними пенсіями продовжують грати в петанк, нам запропонували провести в Ірпені Чемпіонат України з петанку серед жінок! Почувши цю новину, миттєво почали повертатись з Європи наші пенсіонерки-петанкістки. Всім хотілося взяти участь в Чемпіонаті України. Але то було не просто «прийти і взяти участь».
Університет третього віку і професійна участь на змаганнях з петанку
Була пророблена велика робота! Зареєструвати офіційно петанк-клуб і увійти в Федерацію петанку України, відібрати гравців, сформувати команди, знайти кошти на внески та сертифікацію (потрібна для гравців національних та міжнародних чемпіонатів), розробити логотип і знайти кошти на форму, обрати і купити професійні кулі (це теж, як сертифікати і форма – обов‘язкова умова професійних чемпіонатів), організувати майстер-клас з професійними тренерами…
Професійних куль не виявилось в наявності в Україні через війну і перерву з постачанням, тож ми замовляли їх за кордоном і нам їх передавали звідти. Але це того вартувало! Ми виступили і вдало! Поруч з молодими, професійними спортсменками! Це все не просто успіхи, це те, що дає людям відчути: вони ще в строю і можуть боротися. Ніхто з членів нашого руху не ниє! А всі завзято долають життєві труднощі (яких у них ще більше, ніж до війни, а років, грошей і здоров‘я – ще менше). Дехто має повністю зруйноване житло! Але вони тримаються, тренуються, збираються, познаходили роботу! З космічною швидкістю відновлюються після операцій! Прямо зараз – повертаються з щорічних змагань серед Університетів третього віку у Луцьку з 17 медалями!
Волонтерство з людьми похилого віку потрібне і має результат! Трохи уваги і допомоги – і ці люди здатні здивувати себе і оточуючих! Дякую за допомогу у цій справі!
Зараз наша організація складається з 3 людей: голова організації Тетяна Ледньова, керівниця петанк-клубу Світлана Бруховецька і я – керівниця соціального проєкту Університет третього віку, який ми після деяких вагань зареєстрували на себе, щоб якось інституціоналізувати та формалізувати нашу діяльність. Вагалися, тому що не були впевнені, що потягнемо такий великий, важливий та амбітний проєкт без «даху» і фінансування.
Але головне – наважитись і зробити перший крок. Зараз маємо бачення, купу планів, беремо участь в грантовому акселераторі (ідеї, що вийдуть в фінал – отримають фінансування і допомогу в реалізації).
Публікацію підготовлено за підтримки Європейського Союзу в рамках Стипендіальної програми для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства. Публікація відображає позицію благодійного фонду «Women’s Aid International» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
